Славетні постаті Житомирського університету

Арциховський Володимир Мартинович
Ботанік, фізіолог рослин

Народився 20 липня 1876 року в Житомирі. Навчався в Житомирській чоловічій гімназії та Санкт-Петербурзькому університеті.

Упродовж 1923-1925 років завідував кафедрою фізіології рослин Московського лісного інституту, з 1926 до 1927 року — лабораторією фізіології рослин Нікітського ботанічного саду, від 1927 року — Центральної лісової дослідної станції в Москві.

Вивчав різноманітні питання фізіології, а також анатомії та екології рослин (зокрема, водний режим) і заклав основи спеціальної фізіології деревних порід в тодішньому СРСР. Він написав вагомі праці про стерилізуючу дію отрут на насіння, про водний режим деревних порід, анатомічну будову саксаула, пігменти та антагонізм солей — для хімічної меліорації солонців. У праці «Про повітряні культури рослин» описав свій метод фізіологічних досліджень кореневих систем за допомогою розприскування різних речовин у повітрі навколо коріння. Сконструював перші аеропонні установки і на практиці показав їх придатність для культивування рослин.

Помер 13 червня 1931 року.

Бондарчук Володимир Гаврилович
Геолог, академік

Народився 1905 року в с. Дениші на Житомирщині.

Закінчив Житомирський інститут народної освіти (1924). Науковий співробітник Інституту геологічних наук АН УРСР (1930-1934). З 1930 до 1941 року — на викладацькій роботі в Гірничо-геологічному інституті та Київському державному університеті імені Тараса Шевченка. В роки Другої світової війни — завідувач відділом рудних корисних копалин в Інституті геології АН УРСР. Ректор Київського університету (1944-1951). Заступник голови Ради Міністрів УРСР (1951-1953). Директор (1953-1963), завідувач відділом геотектоніки і геології антропогену (1963-1986) Інституту геологічних нате АН СРСР.

Нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом Жовтневої революції. Лауреат Державної премії УРСР (1976) за роботу «Стратиграфія УССР» том ІІ-ХІ. Заслужений діяч науки УРСР (1970).

Автор понад 230 наукових праць, присвячених регіональній геології, тектоніці, геоморфології, прикладній і теоретичній геології.

Борис Тен (Микола Васильович Хомичевський)
Поет, перекладач, педагог, композитор

Народився 1897 року у с. Дермань на Волині. Закінчив гуманітарний факультет Волинського інституту народної освіти.

Протоієрей Української автокефальної православної церкви, настоятель Київського Софійського собору. Репресований у справі «СВУ» і засланий на шість років.

З 1945 року жив у Житомирі, працював завлітом Житомирського облмуздрамтеатру, а згодом викладав латину в Житомирському педагогічному інституті імені Івана Франка.

Увійшов до історії української культури як перекладач передусім з давньогрецької (Аристофан, Аристотель, Еврипід, Есхіл, Платон, Софокл), вершиною творчості став переклад українською мовою «Одіссеї» та «Іліади» Гомера. За плідну творчу діяльність удостоєний премії імені Максима Рильського, нагороди Міністерства культури і мистецтва Польщі.

Помер 12 березня 1983 року в Житомирі. Від 1987 року у Рівному присуджують літературно-мистецьку премію імені Бориса Тена.

Гайдай Михайло Петрович
Фольклорист-музикознавець, збирач народних пісень, композитор і диригент хорових капел, організатор хорового співу в Україні

Народився 21 листопада 1878 року у с. Даньківці на Полтавщині. Виховувався у відомій хоровій капелі Я. Калішевського у Софійським соборі, навчався у художній школі М. Мурашка.

Музичну педагогічну працю розпочав у Житомирі, працював учителем співу в першій чоловічій гімназії, викладачем Житомирського педагогічного інституту.

Від 1924 року — другий диригент державної капели «Думка» і науковий співробітник Кабінету музичної етнографії УАН. Від 1936 року працював старшим науковим співробітником відділу музичного фольклору Інституту українського фольклору. Після війни очолював відділ музичного фольклору Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН.

Від 1946 року присвятив своє життя роботі хорового диригента. Організований ним митрополичий хор у Володимирському соборі став відомим далеко поза межами України. Автор кількох світських і духовних композицій, музики до драми О. Олеся «Весняна казка», літургії на 12 голосів. Один із фундаторів методу розгорнутого дослідження фольклору як синтетичного мистецтва. Піонер вивчення української народної поліфонії («Гармонійна будова українських народних мелодій», «Зразки народної поліфонії»), робітничих і шахтарських пісень, міського фольклору, пісенних надбань інших етносів України.

9.09.1965 року М. П. Гайдай помер, похований на Байковому цвинтарі.

Грабовський Валентин Болеславович
Поет

Народився 10 липня 1937 року в с. Городня на Харківщині.

Закінчив Житомирський педінститут (1959), Вищу партійну школу при ЦК КПУ Працював у районній газеті в Черняхові. З 1964 р. — літпрацівник, згодом завідувач відділу, з 1976 до 1985 рр. — заступник голови редактора газети «Радянська Житомирщина».

Автор багатьох поетичних збірок.

Дашкевич Микола Павлович
Літературознавець, історик

Народився 16 серпня 1852 року в с. Бежів, нині Черняхівського району Житомирської області.

Навчався у Житомирській чоловічій гімназії, а згодом у Київському університеті. Здобув авторитет фундаментальними працями про ґенезу західноєвропейського романтизму Переконливо довів тезу про самобутність та оригінальність новітньої української літератури, пов’язуючи її розвиток з головними західноєвропейськими ідейними течіями та стилями.

Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1899), академік Російської академії наук (1907). Співпрацював з Історичним товариством Нестора Літописця, а упродовж 1899-1904 та 1905-1907 років очолював його.

Помер 1908 року.

Демиденко Василь Купріянович
Український педагог і психолог, член-кореспондент АПН СРСР

Народився 13 березня 1929 року в с. Ємільчине на Житомирщині.

1952 року закінчив Житомирський педагогічний інститут. У 1955-1956 роках — викладач, завідувач кафедри, проректор з навчально-наукової роботи Миколаївського педагогічного інституту, з 1966 року — ректор Бердянського педагогічного інституту.

Наукові інтереси В. К. Демиденка — дослідження в галузі психолого-педагогічних основ засвоєння учнями теорії, питань мотивів учіння школярів та формування основ педагогічної майстерності у студентів педагогічних вузів.

Кац Георгій Ісакович
Математик, автор «Алгебр Каца»

Народився 1924 року.

Навчався у Київському та Свердловському університетах, удостоєний стипендії імені Ісака Ньютона. Працював викладачем у Житомирському педагогічному інституті. Згодом — у військово-авіаційному училищі.

Захистив докторську дисертацію у Московському державному університеті імені М. В. Ломоносова, став професором. Створив оригінальну теорію кільцевих груп, яка ще за його життя була названа зарубіжними вченими «Алгебри Каца». Нині розвиткові теорії алгебр Каца сприяють наукові семінари, що проходять у різних країнах світу.

Помер Георгій Кац 1978 року у Києві.

Квеселевич Дмитро Іванович
Лінгвіст, лексикограф, перекладач

Народився 16 травня 1935 року в м. Житомирі.

Закінчив факультет іноземних мов Житомирського державного педагогічного інституту імені Івана Франка. Працював викладачем у рідному навчальному закладі, завідував кафедрою англійської мови, пізніше англійської філології.

У 1975 та 1985 роках захистив кандидатську та докторську дисертації. Упорядкував «Русско-английский словарь междометий и релятивов» та «Русско-английский фразеологический словарь». Реалізував низку наукових проектів всеукраїнського масштабу, під його редакцією вийшло друком чимало збірок наукових праць.

1999 року нагороджений знаком «Відмінник народної освіти». Того ж року Американський біографічний інститут визнав його «Людиною року» за видатні успіхи в дослідженні проблем лексикографії, а 2000 року ця ж установа представила його до вручення медалі честі.

Помер 22 лютого 2003 року.

Козак (Семибрат) Володимир Улянович
Поет

Народився 1930 р. у с. Пагурці на Вінниччині.

Закінчив історико-філологічний факультет Житомирського педінституту (1954). Працював у редакції обласної газети «Радянська Житомирщина», в обласному управлінні в справах видавництв, поліграфії та книжкової торгівлі.

Автор багатьох поетичних збірок.

Короленко Володимир Галактіонович
Видатний російський письменник-демократ

Народився 27 липня 1853 року в Житомирі.

У 1863-1866 роках навчався в першій чоловічій гімназії (нині головний корпус Житомирського державного університету імені Івана Франка). Закінчив Рівненську гімназію (1870). Навчався в Петербурзькому технологічному інституті, Петрівській сільськогосподарській академії, Гірничому інституті.

У 1879 р. був заарештований і висланий до Сибіру, згодом до Якутії (1881-1884). Після заслання рік жив у Нижньому Новгороді, з 1900 р. — у Полтаві.

Автор автобіографічного роману «Історія мого сучасника», численних нарисів, оповідань, повістей.

У 1973 р. у Житомирі, у будинку, де народився письменник, відкрито музей В. Г. Короленка і на фасаді головного корпусу Житомирського держуніверситету встановлено меморіальну дошку.

Кримчук Григорій Павлович
Прозаїк

Народився 6 січня 1937 року в селищі Червоне Андрушівського району Житомирської області.

Закінчив філологічний факультет Житомирського педінституту (1958). Працював на Луганщині, у редакції газети «Радянська Житомирщина», заступником редактора газети «Вечірній Київ», республіканської молодіжної газети «Комсомольское знамя», редактором київської обласної газети «Молода гвардія», заступником редактора газети «Літературна Україна».

Автор багатьох книг, нарисів, оповідань, повістей.

Кравченко Василь Григорович
Письменник, відомий етнограф, фольклорист

Народився 8 травня 1862 року в м. Бердянськ. Закінчив Феодосійський учительський інститут (1880).

З 1898 до 1915 року жив і працював у Житомирі. У 1914 р. за революційні погляди був висланий до Коврова, у 1917 р. повернувся до Житомира. Працював викладачем Волинського ІНО.

Автор трьохтомника етнографічних праць (І том — «Пісні, хрестини та весілля», II том — «Народні оповідання та казки», III том — «Звичаї в селі Забрідді та по деяких інших, недалеких від цього села місцевостях Житомирського повіту на Волині») (1920), збірок оповідань.

Помер 20 березня 1945 року в Ростові-на-Дону.

Кудрицький Євген Михайлович
Український мовознавець

Народився 1894 року в місті Коростишів.

Закінчив Київський університет. Від 1930 року працював на педагогічній ниві: викладав у педагогічних інститутах Запоріжжя, Полтави, Житомира. З 1962 року Євген Михайлович працював у Житомирському педагогічному інституті.

Найвидатніші праці: «Про деякі структурні особливості і закономірності розвитку української літературної мови у другій половині XVIII ст.» (1960), «Латинська мова у поетичній спадщині Г. С. Сковороди» (1965), «Іван Ужевич» (1970). Підготував до видання «Граматику словенську» Івана Ужевича: переклав латинський текст цієї пам’ятки українською мовою, склав до нього науковий коментар, покажчик слів та бібліографію.

Помер 1976 року в Житомирі.

Кудрицький Михайло Петрович
Український метеоролог

Народився 1856 року в с. Огіївка, тепер Ружинського району Житомирської області.

Створив місцеву агрометеорологічну мережу на Поліссі, що на той час була найбільшою в Російській імперії, підготував понад 150 спостерігачів-метеорологів. 1900 року книжка Кудрицького «Клімат Коростишева» була відзначена бронзовою медаллю на Всесвітній виставці в Парижі.

1895 року за значний внесок у розвиток метеорології Російське географічне товариство нагородило його іменною срібною медаллю.

Від 1901 року жив і працював у Житомирі. 18 років викладав у першій чоловічій гімназії, а 1919 року став викладачем Волинського інституту народної освіти. Пізніше очолював філіал сільськогосподарського наукового комітету Наркомзему УСРР.

Помер 27 квітня 1933 року в Житомирі.

Липинський В’ячеслав Казимирович
Ідеолог українського державотворення

Народився 5 квітня 1882 року в селі Затурці Володимирівського повіту Волинської губернії.

Навчався у Житомирській чоловічій гімназії, Яґеллонському та Женевському університетах.

Один із фундаторів «Союзу визволення України», Української демократичної хліборобської партії, яка згодом підтримала претензії П. Скоропадського на гетьманство.

З 1920 року В. Липинський перебуває в еміграції, де фактично очолив Український союз хліборобів-державників — консервативно-монархічну організацію. Водночас і надалі плідно працював на ниві науки, був одним із засновників Українського вільного університету в Празі, де очолив кафедру історії української. Політологічні й соціологічні концепції В. Липинського найчіткіше демонструє його трактат «Листи до братів-хліборобів», промовисто названий пізніше «державницьким Євангелієм».

1931 року В’ячеслав Липинський пішов з життя.

Липський Володимир Іполитович
Природознавець, фахівець з ботанічної географії і створення ботанічних садів, президент Української академії наук (1922-1928)

Народився 11 березня 1863 року в с. Самостріли на Рівненщині у родині священика.

Навчався у Житомирській чоловічій гімназії, згодом — на природничому відділенні фізико-математичного факультету Київського університету Св. Володимира.

Працював у Ботанічному саду в Петербурзі та Департаменті землеробства. За плідну експедицію до Середньої Азії (1895-1899) Російське географічне товариство нагородило його премією М. Пржевальського. Зібрав небачені доти колекції рослин, що стали окрасою ботанічного саду в Петербурзі, Інституту ботаніки Національної академії наук України в Києві, в гербарних колекціях Криму, Кавказу, країн Середньої Азії. Працював у ботанічних садах багатьох краї Європи, Африки, Латинської Америки, відкрив і науково описав чотири нових для науки роди і понад 240 нових видів рослин. Його ім’я на різних континентах носять 56 видів флори судинних рослин.

Помер 1937 року в Одесі.

Ліберда Ігор Васильович
Поет

Народився 1938 р. у селі Вишнівка (стара назва Чорторийськ) Баранівського району Житомирської області.

Закінчив філологічний факультет Житомирського педінституту, Вищу партійну школу при ЦК КПРС.

Працював завідувачем відділу науки і навчальних закладів обласної газети «Радянська Житомирщина». Автор декількох збірок поезій.

Меламед Юхим Йосипович
Літературознавець, публіцист

Народився 1951 року в Житомирі.

Закінчив Житомирський педінститут (1973).

Автор книг «Джордж Кеннан проти царизму» (1981), «Російські університети Джорджа Кеннана. Доля письменника і його книг» (1988), багатьох публікацій у періодиці та довідкових виданнях.

Михальчук Кость
Видатний мовознавець та етнограф, основоположник української діалектології

Народився 21 грудня 1840 у с. Зозулинці Вінницької області.

Упродовж 1856-1858 років навчався в Житомирській чоловічій гімназії, а з 1859 року — у Київському університеті.

Співпрацював з Південно-Західним відділом Російського географічного товариства, Петербурзькою академією наук. Вперше здійснив систематичний опис українських діалектів на основі порівняльних матеріалів, одержаних після обстеження українських говірок за єдиною програмою, визначив діалектичне членування української мови, окреслив межі поширення трьох нарічь — північного, південно-західного і південно-східного — і менших одиниць діалектичного поділу. На основі своїх досліджень Кость Михальчук підготував першу карту українських говорів; обґрунтував поділ діалектів на давні й новожитні, запропонував пояснення ґенези багатьох явищ сучасних діалектів (зокрема, праця «Наріччя, піднаріччя і говори південної Росії у зв’язку з наріччями Галичини»). Також обґрунтував наддіалектний характер літературної мови.

Помер 20 квітня 1914 року в Києві.

Можар Володимир Іванович
Видатний математик, учень М. Кравчука

Народився 1901 року в с. Березівці Коростишівського району на Житомирщині.

1925 року успішно закінчив Житомирський педагогічний інститут, а потім отримав спеціальну математичну підготовку в Київському інституті народної освіти. Стажувався як аспірант на науково-дослідній кафедрі математики ВУАН під керівництвом М. Кравчука.

Був організатором кафедри математики Київського інституту цукрової промисловості. Активно працював у підкомісії математичної секції природничого відділу Інституту української наукової мови і багато зробив для створення українського математичного словника.

1935 року сукупністю наукових робіт (без захисту дисертації) йому було присвоєно вчений ступінь кандидата фізико-математичних наук і затвердили на посаді професора кафедри математики.

1937 року арештований і розстріляний, місце поховання невідоме. Реабілітований 1956 року за відсутністю складу злочину.

Нечипоренко Валерій Петрович
Прозаїк

Народився 1955 року в м. Коростень.

Закінчив фізико-математичний факультет Житомирського педінституту (1977). Учителював у селі Сушки. З 1981 до 1984 року працював у районній газеті «Радянське Полісся», пізніше редактором тижневика «Житомирський вісник».

Автор книг сатиричних оповідань та гуморесок «Дивні люди», «Сердите покоління» (1990).

Никончук Микола Васильович
Мовознавець, доктор філологічних наук, професор, заслужений працівник освіти України

Народився 1937 року у с. Листвин Овруцького району Житомирської області.

1959 року закінчив філологічний факультет Житомирського державного педагогічного інституту імені Івана Франка. З 1962 року працював на кафедрі української мови.

Досліджував мовні особливості Полісся. Основні праці: «Матеріали до лексичного атласу української мови» (1979), «Сільськогосподарська лексика правобережного Полісся» (1985), «Ендемічна лексика Житомирщини» (1989), «Будівельна лексика правобережного Полісся в лексико-семантичній системі східнослов’янських мов» (1990), «Транспортна лексика правобережного Полісся в системі східнослов’янських мов» (1990). За виданий у 1994 році «Лексичний атлас правобережного Полісся» був визнаний людиною року в Америці (1998).

Під науковим керівництвом професора М. В. Никончука захищено 7 кандидатських дисертацій, завдяки йому створено Північноукраїнський діалектологічний центр, що нині носить його ім’я. Творче обдарування Миколи Никончука було різностороннім і, окрім дослідницького таланту, він мав хист до музики, поезії, живопису.

Помер 2001 року. Вшановуючи пам’ять про М. Никончука, філологи ЖДУ імені Івана Франка проводять присвячені йому наукові читання, з нагоди 70-річчя на корпусі факультету відкрито пам’ятну дошку; йому присвоєно мантію почесного професора.

Окийченко Данило (Вознюк Яків Олександрович)
Прозаїк

Народився 4 листопада 1916 року в с. Андрієвичі Сербівської волості Новоград-Волинського повіту (нині Ємільчинський район Житомирської області) в селянській родині.

Закінчив Житомирський педінститут. Працював у газеті «Радянська Житомирщина», редактором обласного видавництва, завідував видавничим відділом Житомирського облполіграфвидаву.

Автор повістей для дітей.

Помер 2001 року.

Остапенко Борис Васильович
Поет

Народився 1943 року в с. Миролюбівка Попільнянського району.

Закінчив Житомирський педінститут. Працював у Попільнянській районній газеті «Перемога».

Автор збірки поезій «Калинова любов» (1977).

Пасічник Михайло Павлович
Поет

Народився 1953 р. у с. Половецьке Бердичівського району Житомирської області.

Закінчив філологічний факультет Житомирського педінституту (1974).

Працював учителем, завідувачем відділу культури та молоді районної газети «Радянський шлях». Автор збірок поезій «Робота» (1975), «Хлібні заповіти» (1986) та ін.

Плотницький Володимир Петрович
Публіцист

Народився 1922 року в с. Глибочиця Житомирського району.

Закінчив Житомирський ІНО (1941) та Житомирський педінститут.

У роки Другої світової війни був першим секретарем Житомирського підпільного райкому комсомолу. У повоєнні роки був на комсомольській та педагогічній роботі. Працював директором школи в селах Дивин Брусилівського та Глибочиця Житомирського районів, Житомирської ЗОШ № 1.

Автор книг «Юність партизанська» (1980), «Останні постріли повстанців» (2007).

Постоєв Павло Григорович
Географ, краєзнавець і педагог

Народився 1875 року в с. Пекарі Смілянського району тоді Чернігівської губернії.

Навчався у Харківському університеті. 1912 року приїздить на Житомирщину. Очолює губернський відділ народної освіти, бере участь у роботі комісії зі створення мережі шкільної освіти в Україні, сприяє реформуванню старих шкіл, організації єдиних трудових шкіл у Житомирі і Волинській губернії загалом.

Із заснуванням Житомирського педагогічного інституту очолив кафедру фізичної та економічної географії України. Одним із перших опублікував підручник для українських початкових шкіл з географії «Рідний край» та в співавторстві «Початкова географія та елементи краєзнавства». Важливе значення мав його краєзнавчий посібник для вчителів, присвячений географії Волинської округи.

1937 року звинувачений у терористичній діяльності і 1938 року розстріляний. 1957 року реабілітований.

Саша Чорний (Глікберг Олександр Михайлович)
Російський сатирик

Народився 13 жовтня 1880 року в Одесі.

Навчався в Житомирській гімназії, працював у губернській газеті «Волинь», де в 1904 р. опублікував свої перші твори.

1905 р. переїхав до Петербурга. У 1920 р. емігрував до Франції. За життя автора були опубліковані чотири його книги.

Помер 5 серпня 1932 року у Франції.

Тутковський Павло Аполлонович
Фундатор української географічної науки

Народився в селищі Липівці теперішньої Вінницької області.

Закінчив Житомирську чоловічу гімназію із срібною медаллю та Київський університет. Вивчав викопну мікрофауну і вперше в Російській Імперії надрукував понад 20 оригінальних праць з цього питання.

Почесний член Київського товариства природознавців, дійсний член Петербурзького мінералогічного товариства, член Бельгійського товариства геології і палеонтології в Брюсселі, почесний член товариства любителів природознавства, антропології та етнографії при Московському університеті.

1909 року переїздить до Житомира, де стає директором народних училищ Волинської губернії, співпрацює з Товариством дослідників Волині, віце-головою якого він став 1910 року. Найголовніші праці: «Зональність ландшафтів Волинської губернії», «Бурштин у Волинській губернії», «З геології міста Житомира» та інші.

Повернувшись у Київ, стає одним з організаторів і перших академіків Всеукраїнської академії наук, фундатором Інституту геології та Геологічного музею. Брав активну участь в організації бібліотеки Академії наук. Інституту наукової мови.

З червня 1930 року помер, залишивши по собі понад 1350 наукових праць.

Усанович Михайло Ілліч
Хімік, академік АН Казахської РСР, заслужений діяч науки Казахської РСР

Народився 16 червня 1894 року в Житомирі в родині відомого зубного лікаря, що мешкала в триповерховому будинку по вулиці Михайлівській, 22 (нині тут музична школа). Спочатку навчався в першій чоловічій гімназії у Житомирі, а студентські роки провів в Імператорському університеті Св. Володимира в Києві. Михайло Усанович виявився свідком і навіть мимовільним учасником кривавих подій 1918-1919 років на Україні, коли в ході запеклої війни влада раз у раз переходила з одних рук в інші.

Після закінчення в 1917 році фізико-математичного факультету Київського університету був обраний лектором вечірніх вищих курсів у Києві та одночасно працював в Академії Наук УРСР у біогеохімічній лабораторії академіка В. І. Вернадського. У 1919 році був членом Державної комісії з питань реформи вищої школи.

У кінці 1919 року переїхав у Житомир, де служив у лавах Червоної Армії, викладав у середніх школах і в Інституті народної освіти. У 1923 році викладав хімію і природознавство у Військово-політичній школі Українського військового округу. З 1924 по 1929 роки — технічний керівник і завідувач лабораторією Хіміко-фармацевтичного заводу ім. Я. М. Свердлова та позаштатний науковий співробітник науково-дослідної кафедри при Київському політехнічному інституті під керівництвом академіка В. І. Плотнікова. З 1929 по 1935 роки — завідувач кафедри аналітичної хімії Томського державного університету і старший науковий співробітник Сибірського фізико-хімічного інституту. З 1935 по 1944 роки — завідувач кафедри фізичної хімії та директор Інституту хімії Середньоазіатського державного університету. З 1944 по 1981 роки — завідувач кафедри фізичної хімії та керівник проблемної лабораторії Казахського державного університету ім. С. М. Кірова.

М. І. Усанович був членом Німецького хімічного товариства, Американського хімічного та електротехнічного товариств (1930-1941 рр.). Був удостоєний премії ім. Л. Я. Карпова та премії на честь 75-річчя Періодичного закону. Нагороджений трьома орденами Трудового Червоного Прапора, медалями та почесними грамотами Верховної Ради Узбецької і Казахської РСР, Почесним знаком Потсдамського педагогічного інституту. Основні дослідження Михайла Усановича відносяться до вчення про розчини. Він розробив (1932 р.) кількісну теорію розчинів, що враховує хімічну взаємодію між компонентами і встановлює умови виникнення електричної провідності в розчинах. Саме він довів, що так звана аномальна електрична провідність — не виняток, а правило. У 1938 році сформулював узагальнену теорію кислот і основ. У 1970 році встановив, що системи, в яких відбувається хімічна взаємодія, підкоряються законам ідеальних розчинів лише за умови вираження складу через рівноважні концентрації, а у 1978 році вивів рівняння залежності неколігативних властивостей розчинів (густина, в’язкість) від їх складу.

М. І. Усанович прожив 87 років, помер у день свого народження у 1981 році, залишивши по собі понад 250 наукових праць. Він не встиг побачити опубліковану в тому ж році у видавництві «Світ» книгу німецьких авторів «Біографії великих хіміків», в якій його біографія наводиться поряд з біографіями Д. І. Менделєєва, О. М. Бутлерова та інших видатних вчених.

Фещенко-Чопівський Іван Адріянович
Вчений-металург, політичний і громадський діяч, міністр народного господарства Директорії УНР

Народився 1884 року в Чуднові.

Закінчив Житомирську чоловічу гімназію та Київський політехнічний інститут.

У Генеральному секретаріаті Центральної Ради очолював відділ промисловості, а з лютого 1918 року став міністром торгівлі й промислу УНР. За Директорії очолював Міністерство народного господарства. З листопаду 1918 року розпочав дипломатичну діяльність, а від літа 1919 року він у складі української місії в Румунії.

З 1920 року — на еміграції, очолював військово-заготівельну місію УНР у Варшаві, невдовзі — Раду Республіки. Згодом повністю присвятив себе науковій та викладацькій діяльності: створив кафедру металографії та загальної металургії у Гірничій академії в Кракові. Під час гітлерівської окупації працював на металургійному заводі, з приходом радянських військ — арештований НКВС і засуджений на 15 років ув’язнення.

Помер 2 вересня 1952 року у таборі смертників у селищі Абезь (Республіка Комі).

Фотинський Орест Оксентійович
Історик, археолог, краєзнавець

Народився 23 липня 1862 року в с. Батьків Радивилівського району Рівненської області.

Деякий час працював викладачем у Житомирському єпархіальному училищі та першій чоловічій гімназії. З 1893 року завідував єпархіальним давньосховищем, був одним із засновників Волинського церковно-єпархіального товариства та Товариства дослідників Волині. Упродовж 1919-1920 років очолював губернський відділ охорони пам’яток старовини та мистецтв. З 1922 року Орест Фотинський був професором Житомирського інституту народної освіти.

У центрі наукових інтересів Ореста Фотинського історичні пам’ятки, які він описав у працях: «Дорогобуж Волинський», «Очерки из истории быта монастырских крестьян на Волыни в 17-18 вв.», «Материалы для истории монастырей и церквей Волынских», «Юрій Немирич. Епізод із історії Волині 17 ст.».

Плідна наукова діяльність була перервана смертю 28 листопада 1931 року.

Штернберг Лев Якович
Видатний етнограф

Народився 1861 року в Житомирі.

Навчався в Житомирської чоловічої гімназії. За причетність до діяльності організації «Народна воля» ув’язнений і засланий на о. Сахалін, де присвятив себе етнографічним і лінгвістичним дослідженням.

Здійснив низку подорожей Сахаліном і Приамурським краєм, вивчаючи первісні племена гіляків, айнів, ороків, орочів, ульчів, гольдів, ведучи археологічні дослідження та збираючи колекції. Особливо важливі матеріали зібрав про побут, релігію, мову та фольклор гіляків. Відкрив класифікаторську систему спорідненості та статеві норми, що наближають ці народи з індіанцями Північної Америки та дравідськими народами Індії. Вагоме значення має розроблена ним схема етапів еволюцій вірувань, праці «Гіляки, орочі, гольфи, негідальці, айни», «Первісна релігія у світлі етнографії».

З 1918 року — професор Ленінградського університету, з 1924 — член-кореспондент Російської Академії наук, багато і плідно працював у Комісії по вивченню племінного складу Росії та в Комітеті сприяння народам Півночі.

Опанасенко Петро Костянтинович
Поет

Народився 1947 року в с. Рижани Володарсько-Волинського району Житомирської області.

Закінчив Житомирський педінститут. Був на педагогічній та журналістській роботі. Редагував журнал «Хмелярство», працював літературним редактором газети «Житомир».

Автор поетичної збірки «Я ще солдат» (1971).