З 20 по 24 квітня 2010 року науковці НАПН України та викладачі Житомирського державного університету імені Івана Франка на чолі з ректором університету професором П. Ю. Саухом перебували на науковій конференції у республіці Польща.

Це був взаємний візит-запрошення, враховуючи проведену міжнародну наукову конференцію у квітні 2009 року у м. Житомирі у ЖДУ спільно з ученими НАПН. Відзначимо високий рівень організації наукового форуму «Проблеми освіти в Польщі та в Україні у контексті процесів глобалізації та євроінтеграції». Конференція складалася з двох етапів: I етап конференції проходив у Вищій педагогічній школі у м. Варшава. II етап — у м. Кракові. Конференція відбувалася у вигляді чотирьох круглих столів: 1) «Актуальні проблеми освіти в Польщі і Україні»; 2) «Педагогіка в умовах змін сучасного світу; 3) «Педагогіка, ідеологія і парадигми освіти»; 4) «Освіта і професійна праця вчителя».

У Варшаві на базі Вищої педагогічної школи Польської профспілки вчителів відбулося відкриття наукового форуму. З вітальним словом звернувся професор Т. Левовицький, який охарактеризував стан польсько-українських наукових зв’язків та організації освіти як перспективних і розвиваючих. У своєму виступі професор розкрив сутність парадигм розвитку науки і організації різних сфер суспільних практик. Відзначив положення про функціонування різних традиційних парадигм мислення освітньої діяльності. Навів приклади таких парадигм і зробив спробу щодо їх типологізації й упорядкування.

У вітальному слові директора Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих академіка І.А. Зязюна відзначено велике значення україно-польских наукових зв’язків у галузі педагогічної освіти. Окреслено пріоритетні напрями розвитку освіти в Україні. У виступі звернена увага на важливий стратегічний компонент наукової і професійної підготовки вчителя — його світогляд як систему узагальнених ціннісно-орієнтаційних знань відношення до світу на основі не суперечливих між собою особистісних переконань. Розкрито можливості домінантної складової світоглядного обумовлення різновидів досвіду вчителя у вирішенні завдань його наукової і професійної підготовки, що забезпечується реалізацією її функцій, які умовно можна розділити на зовнішні (трансляційну, інтеграційну, дидактичну, онтологічну і внутрішні (аксіологічну, пізнавально-гносеологічну, діяльнісну, перетворювальну). Підкреслено, що мета світоглядної підготовки вчителя має бінарний характер і спрямована на оволодіння досвідом саморозвитку, само-учіння, самоосвіти, самовиховання, само-ідентифікації.

Академік О. Я. Савченко охарактеризовала шляхи модернізації початкової освіти у контексті сучасних викликів. Нею визначено чинники впливу на якість початкової освіти: забезпечення реальної доступності і обов’язковості масової початкової освіти для всіх дітей молодшого шкільного віку незалежно від місця проживания, етнічного походження і матеріального становища батьків; якнайповніше використання досягнень дошкільного періоду дитинства; створення і «окультурення» освітнього середовища на засадах загальнолюдських і національних цінностей; забезпечення якості змісту початкової освіти; повноцінна реалізація ідей особистісно зоріентованої освіти; сформованість у молодших школярів ключових компетентностей; технологічність методики початкового навчання; використання моніторингу як інструменту управління якістю початкової освіти; особистісна і професійна підготовка вчителя як виршальна умова якісних змін в освіті.

Стефан Мешальский, ректор Вищої школи педагогічної, розглянув проблему мислення вчителя та достовірність педагогічних знань. Підкреслено, що педагогіка, окрім теоретичних знань, включає вагому частину практичних знань. Напевно тому, від свого початку, педагогіка була орієнтована на розвиток мислення і формування дій вчителя. Такий підхід характеризує не лише так звану традиційну педагогіку чи консервативну, але й педагогіку, яку називають альтернативною — орієнтованою на дитину. Моделювання педагогікою процесу мислення і дій учителя дає вчителям почуття впевненості, оскільки їх педагогічний інструментарій не завжди є таким (що дає впевненість). З іншого боку, зазначив учений, вчителі не повинні сліпо довіряти педагогічним рекомендаціям. Це положення приводить до необхідності вирішення проблеми щодо умов достовірності педагогічних знань, які набувають учителі. Науковець вважає, що досягнення цієї мети залежить від ефективного, побудованого на засадах партнерства обміну знаннями й досвідом між педагогами-дослідниками та вчителями-практиками.

Академік Н. Г. Ничкало проаналізувала окремі історико-педагогічні аспекти розвитку порівняльної педагогіки та основні напрями педевтологічних пошуків, результати досліджень польських та українських учених з проблем педагогічної освіти. Наголошено на винятково важливому значенні методологічних праць з проблем учителя професора Т. Левицького, обгрунтованих ним положень щодо доцільності врахування прогресивних ідей півстолітнього досвіду підготовки вчителів, нетрадиційних поглядів на цю проблему у контексті освітньої реформи та відповідних змін у доктринах, концепціях і моделях підготовки вчителя з урахуванням сучасних і перспективних проблем системи освіти та ринку праці, що діалектично взаємопов’язано і системно впливає на розв’язання цих проблем.

Ректор ЖДУ професор П. Ю. Саух у своєму виступі охарактеризував кризу традиційної освітянської парадигми, суперечність між професійним самовизначенням особистості і процесами депрофесіоналізації. Розкрив сутність сучасних процесів в освіті, які відбуваються під впливом світових «тектонічних зрушень». Учений наголосив, що традиційна освітянська парадигма вже не спроможна формувати суспільство та вести його за собою. Доведено, що нинішня ситуація вимагає подолання однобічності класичного фундаменталізму і некласичної фрагментарності в освіті на основі постнекласичної (культурно-особистісної моделі освіти). У зв’язку з цим моделюється нова освітянська стратегія, що грунтується на модернізованій світоглядній орієнтації, реконструкції змісту, методів і форм освітнього процесу. Нова модель освіти має не лише зберегти домінуючу професійну функцію в освіті, але й стати засобом забезпечення свободи саморозвитку людини і суспільства на основі їх гармонії та історичного самозбереження.

О. В. Пастовенський, начальник Житомирського обласного відділу освіти у своєму виступі розглянув основні напрями оптимізації кадрового потенціалу мережі, зокрема, проблему підвищення освітнього рівня педагогів; удосконалення кваліфікації педпрацівників і керівників навчальних закладів; збільшення кількості педагогів, що мають вищу і першу кваліфікації категорії, звання «учитель-методист» і «старший учитель»; оптимізацію кадрового потенціалу за віковими характеристиками; збільшення в шкільній мережі кількості практичних психологів, соціальних педагогів, учителів-логопедів; залучення до навчально-виховного процесу в загальноосвітніх школах наукових працівників вищих навчальних закладів; зростання кількості педагогів, що підвищили комп’ютерну грамотність. Рівень педагогічного потенціалу, як зазначив О.В. Пастовенський, у мережі передбачається підвищувати, такими заходами як залучення до навчально-виховного процесу молодих спеціалістів з вищою освітою, забезпечення системної курсової перепідготовки педкадрів, вводячи в школах посади практичних психологів, соціальних педагогів, учителів-логопедів, залучаючи наукових працівників. Поряд з цим пропонується ефективно оптимізувати кадровий на основі утворення нових навчальних закладів, їх реорганізації та ліквідації, вивільняючи частку менш кваліфікованих педагогів та концентруючи зусилля кращих.

С. С. Вітвицька проаналізувала теоретико-методологічні засади оцінки інноваційних процесів, поняття «педагогічна технологія»; визначила основні методологічні вимоги, критерії технологічності; проаналізувала досвід ЖДУ щодо застосування модульно-контекстної технології у педагогічній підготовці магістрів; розкрила зміст педагогічної освіти, в якому закладено модель підготовки вчителя-дослідника, вихователя-дослідника, що включає предметно-професійний і соціальний контекст майбутньої професії; обгрунтувала технологічний процес лекційно-семінарських занять та групової роботи проведення семінарсько-практичних занять за принципами модульності навчання, концептуальні засади, функції ігрових технологій; розкрила класифікація ігрових технологій за цільовими орієнтирами, за характером педагогічного процесу, за методикою проведення.

Л. І. Зязюн розкрила основні положення концепції духовного розвитку особистості в освітній системі Франції. Відзначила, що у системі освіти Франції, зокрема і у вищих навчальних закладах, підтримуються традиції високого професійного розвитку особистості, що поєднують у собі єдність теоретичного і практичного у вимірі діяльності. Разом з тим відбувається підготовка кожного суб’єкта освіти до виконання громадянського обов’язку служіння Вітчизні примноженням матеріальних і культурних цінностей, дотриманням історичних традицій шанобливого ставлення до Конституції, до державних інститутів, до історичних набутків. З цією метою розроблено проективні виховні теорії з використанням світових надбань педагогічної і психологічної науки. До них відноситься теорія духовного виховання, яка серед інших користується особливою увагою. Вона розвиває уявлення про трансцендентальні особливості Всесвіту і Людини, як частини Космічного Розуму, пояснює їх походження та існування у просторі і часі на засадах духовності.

Виступ С. Л. Яценко був присвячений розгляду деяких аспектів гуманізації освіти як необхідної умови духовного зростання особистості. Категорія освіти, як зазначено у виступі, досліджується в певних аспектах її змістовного тлумачення. Визначено основні концептуальні підходи щодо розгляду освітнього процесу в контексті ідей особистісно орієнтованої педагогіки. Доведено, що сучасна система освіти в контексті особистісно орієнтованого навчання, може і повинна закладати основи розуміння світу як динамічно змінного, в якому особистість перебуває в стані постійного творення цього світу і самої себе на гуманістичних духовних засадах. Підкреслено необхідність пріоритету духовної функції освіти як важливішого шляху подолання глобальних проблем людства, а також наголошено на визнанні особистості як суб’єкта співвідношення комплексу ціннісних орієнтацій, цінностей освіти поряд з державною та суспільною її значущістю.

У виступі О. С. Березюк аналізується дидактичний процес моделювання педагогічних ситуацій — одного з основних засобів підготовки майбутнього вчителя до спілкування з учнями. Процес спілкування вчителя-учня визначено як сутнісний компонент змісту педагогічної діяльності. На цій основі виділено завдання моделювання педагогічних ситуації, а саме слід створити у студентів позитивну мотиваційну установку на моделювання при підготовці до спілкування на раціональному рівні; забезпечити засвоєння теоретичних основ і конкретних засобів моделювання педагогічних ситуації у комунікативному процесі; сприяти підвищенню у майбутніх учителів практичного рівня володінням педагогічної ситуації використовуючи набуті знання у ВНЗ.

О.В. Вознюк розкрив особливості педагогічної інтеграції як один із шляхів побудови цілісної педагогічної парадигми, яка сформувалася в рамках постіндустріального суспільства і нині перебуває в стадії формування основних її елементів і визначення завдань освітнього розвитку. З цих позицій відбувається перетворення сфери освіти на основну форму життєдіяльності людини і суспільства та повна переорієнтація освітньої діяльності на забезпечення умов для саморозвитку особистості, гармонізації відносин у суспільстві та забезпечення умов виживання людства. О.В. Вознюк зазначає, що науковцями ведеться активні науковці розвідки нової педагогічної парадигми, пов’язаної з усвідомленням факту кризи освіти і пошуки напрямів його подолання. Результатом пошуку має стати інтегративна педагогічна парадигма, яка б забезпечила впровадження в освітню галузь синтетичного знання, що формується на основі комплексних трансдисциплінарних наукових дисциплін, зокрема синергетики, акмеологїі, педагогічної антропології та інших дисциплін. У виступі виділено провідні аспекти педагогічної інтеграції як певного шляху до побудови інтегративної педагогічної парадигми.

На базі Краківського педагогічного університету, одного із старійших і найкращим у Польщі відбулося продовження наукового педагогічного форуму. Наукову конференцію відкрив в університеті відкрив ректор педагогічного університету професор Михал Слива. Він зазначив, що університет став знаним завдяки постійній модернізації педагогічного процесу ураховуючи сучасні освітні вимоги. Робота у вузі організована і ведеться відповідно до концепції інтегрального навчання, орієнтованого на взаємопоєднанні теоретичних знань і практичних умінь. В університеті не тільки зберігаються традиції і проявляється бережливе ставлення до науково-дидактичному спадку, але й популяризується і розвивається ідея сучасного навчання в контексті всебічного співробітництва з європейськими вузами. У вузі створено умови для засвоєння новітніх досягнень у таких галузях знань як гуманітарні, суспільні, педагогічні, природничі, технічні і художні науки. Випускники університету виходять професійно підготовленими до початку трудової діяльності. Про це свідчить той факт, що університет у вітчизняних рейтингах займає провідні місця. За понад шість десятиліть із стін цього закладу вийшло майже 70 тисяч висококваліфікованих спеціалістів.

Іренеуш Кравецький відповідно до відібраних теоретичних положень, розроблених представниками американських політичних наук у республиці Польщі, здійснив першу спробу проведення емпіричного дослідження функціонування груп інтересів у галузі освітньої політики. Дослідження були розпочаті у 2009 році і ще не набули достатньої кількості даних, котрі б дозволили однозначно виділити дії груп інтересів та їх вплив на формування освітньої політики. Попередньо можна лише сформулювати тезу, що у розробці освітньої політики можна виділити дві тенденції. З одного боку, це вплив переконань і поглядів осіб, які представляють Міністерство освіти, а з іншого — це вплив ідеологій політичних партій, представники яких перебувають у владі. У цій ситуації бракує впливу на освітню політику батьків та учнів, а також органів територіального самоврядування. Отже, у формуванні освітньої політики не вистачає тих, кого вона найбільш стосується.

У виступі академіка І. А. Зязюна наголошено на важливості такої проблеми як оволодіння майбутніми вчителями основами професійної педагогічної майстерності. Спираючись на науковий доробок і діяльність А. С. Макаренка, вчений визначив основні шляхи професійного становлення педагога. Зокрема ним підкреслено, що в Україні на базі Полтавського державного педагогічного інституту (нині університету) ще у 80-роки XX ст. було створено і апробовано курс с основ педагогічної майстерності, а також цей курс було запроваджено у всіх педагогічних закладах колишнього СРСР та у вітчизняних педагогічних закладах. Нині видано три томи наукового видання з цієї проблеми, створено Академію педагогічної майстерності у ряді навчальних закладів України. І.А. Зязюн наголосив на важливості спільного наукового і методичного пошуку у напрямі вдосконалення педагогічної майстерності вчителя.

О.А. Дубасенюк проаналізувала досвід становлення Житомирської науково-педагогічної школи «Професійно-педагогічна підготовка майбутніх учителів», яка розвивається понад 20 років у Житомирському державному університеті імені Івана Франка. Висвітлено етапи, основні напрямі, результати науково-дослідної та науково-методичної діяльності.

О.Є.Антоновою представлено результати багаторічної дослідницької роботи, проведеної в ЖДУ щодо розробки технології педагогічної креативності майбутніх учителів у процесі вивчення педагогічних дисциплін. Проаналізовано сучасні підходи до розуміння сутності педагогічної креативності, визначено її складові. Крім того, виявлено можливості вдосконалення змісту загальнопедагогічноі подготовки майбутніх учителів на основі стратегії поглиблення, збагачення, індивідуалізації та диференціації. Запропоновано комплекс форм, методів та засобів навчання, спрямованих на розвиток педагогічної креативності студентів. У своєму виступі О. Є. Антонова презентувала досвід діяльності науково-методичного центру роботи з обдарованою студентською молоддю, який успішно діє у Житомирському університеті імені Івана Франка з 2003 року.

Януш Гайда проаналізував сучасні чинники, що впливають на зміст підготовки і педагогічну культуру вчителя та ранг школи. У виступі підкреслено універсальність і ґрунтовність цінностей і змісту в усіх видах, профілях та формах освіти. Зміст підготовки повинен допомогти вчителю орієнтуватися у складних питаннях сучасного світу і полегшити йому розуміння самого себе. Це є, на думку вченого, зміст про гуманістично-антропологічні характеристики, які відображають універсальні цінності, в той час як зміст практики побудований на цінностях утилітарних. Низький рівень педагогічної культури і низький ранг школи не відповідають високому рівню вимог до змісту й форм навчання. Доповідач розкриває також власне бачення ключових (фундаментальних) положень гуманістично-антропологічного й прагматичного характеру та аналізує причини низького рівня педагогічної культури вчителів і рангу школи.

Аджей Ханкало розглянув програми психологічної підготовки вчителів, зокрема проаналізував знання про роль оперативної пам’яті в детермінації перебігу та результатів навчання. Учений розглядає проблему розширення психологічних знань учителів щодо оперативної пам’яті. Сучасні дослідження чітко вказують на те, що оперативна пам’ять детермінує перебіг та результати навчання, зокрема у дітей та молоді. Недостатній розвиток такої пам’яті позначається на виникненні утруднень у навчанні, зокрема в опануванні навичками читання, математичними навичками, а також спричиняє порушення уваги. Виступ містить теоретичний аналіз значення оперативної пам’яті та механізмів її порушення для визначення обсягів навчально-дидактичного навантаження. Розуміння ролі оперативної пам’яті для результативності навчання може допомогти вчителям більш ефективно враховувати різноманітні утруднення учнів, що виникають у навчальному процесі.

Н.К. Месяц проаналізувала методичну стратегію навчання українців польської мови. Головною засадою методичної стратегії навчання українців польської мови, як підкреслено у виступі, є організація міжпредметних зв’язків (українська мова, польська мова), які будуються на міжмовному переносі з урахуванням висновків з типологічного порівняння української та польської мов. Те, що в обох мовах має однакове значення та однакову форму, створює зону транспозиції, в якій ефективно виявляє себе мовна компетенція студентів. При цьому міжпредметні зв’язки мають характер опори на рідну мову. Те, що є частково схожим у мовах або специфічним для однієї з них, створює зону інтерференції, в якій можуть активізуватися інтерферентні помилки. При цьому міжпредметні зв’язки набувають характеру попередження інтерференції. Побудова міжпредметних зв’язків з урахуванням міжмовного переносу та використання мовної компетенції полегшує засвоєння польської мови, робить цей процес ефективнішим.

Таким чином, на конференції було розглянуто та обговорено перспективні освітні проблеми у контексті процесів глобалізації та європейської інтеграції, такі як освітня парадигма й ідеї, освітня політика і системи освіти, педагогіка і підготовка вчителя, проблеми професійної діяльності вчителя. Вирішення цих проблем потребують спільних творчих зусиль та плідних наукових пошуків

Конференція супроводжувалася змістовною культурно-пізнавальною програмою. Учасники конференції із задоволенням відвідали у Варшаві Королівську резиденцію у Віленові, парк Ф. Шопена, якому виповнюється 200 років, театр «Рома», Королівський замок, торгову площу; у Кракові Вавельський замок — резиденцію польських королів, концерт симфонічного оркестру у філармонії імені Кароля Шимановського, соляні копи — Величка, старе місто: ринкову площу, Маріїцький собор, Сукениці, Ягеллонський університет та пам’ятник Адаму Міцкевичу.

У Польщі ми провели незабутній тиждень. Особливу подяку висловлюємо організаторам наукової конференції Вищій школі педагогічній і зокрема професору Тадеушу Левовицькому. Всі ми були вражені гостинністю, сердечністю і привітністю наших польських колег-друзів. Висловлюємо щиру вдячність за організацію конференції і сподіваємося на подальше наукове співробітництво.