Кафедра української та зарубіжної літератур і методик їх навчання — найстаріше об’єднання фахівців, правонаступниця літературознавчої думки попередніх гуманітарних студій навчальних закладів Волині-Житомирщини, яка нараховує у своєму поступі біля трьох століть. А історія літературознавчої думки Волині-Житомирщини сягає початку XVIII століття, коли в 1724 році у Житомирі був відкритий єзуїтський колегіум з трьома граматичними класами, при якому існувала гуманітарна кафедра theologiae moralis, де викладались піїтика та риторика.

У 1773 р. Житомирський єзуїтський колегіум був реорганізований в Житомирську академічну відділову школу з семирічним курсом навчання для Київського й Брацлавського воєводств Українського навчального округу, де вже були впроваджені гуманістичні студії (humaniora) — латинська та польська граматики, тексти класичної поезії, риторика і поетика, промови.

У 1797 р. навчальний заклад набував статусу Житомирської повітової школи, а потім Житомирського повітового училища з восьмирічним курсом навчання, де також викладались класична поезія, риторика та піїтика.

Серед відомих вчених та викладачів гуманістичних дисциплін першого житомирського академічного навчального закладу були знакові імена філологічної думки Правобережжя, серед яких письменник та викладач риторики Себастьян Фабіан Лаховський (1731–1794); перекладач сатир і послань Ф. К. Горація, професор риторики у 1765–1769 рр. Якуб Іжицький (1736 – після 1787); доктор філософії та теології Ігнацій Войнаровський, який викладав в академічній школі в 1782–1788 рр.; професор риторики й права Станіслав Квяткоський, викладач у 1783–1784 рр.; професор риторики у 1784–1788 роках Даніель Гаєвський; у 1785–1792 рр. тут звучало слово професора риторики Антонія Капіци; у 1789–1790 рр. професора риторики, перекладача творів Фоми Аквінського, Горація та Ж. Ж. Руссо Яна Рихарського; викладачем латини та польської мови у 1829–1832 рр. в Житомирі був Ян Гвалберт Стичинський (1786–1845).

У Житомирському повітовому училищі навчались майбутній літератор Ян Дроздовський (1766 – після 1830), письменник та суспільний діяч Густав Олізар (1798–1865) та російський письменник Нестор Васильович Кукольник (1809–1868).

1 січня 1833 року була відкрита Волинська чоловіча гімназія за гімназійним уставом 1828 р., яка повстала на трьох потужних волинських універсумах з викладачів, освітніх традиції та матеріальної бази Житомирського повітового училища, гімназії у Межиріччі Корецькому (1702–1832) та Кремінці (1805–1832), засновником якої був Тадеуш Чацький (1765–1813). Будинок гімназії розташовувався на вулиці Мала Бердичівська.

Серед філологічних дисциплін в гімназії вивчались російська словесність, поетика та риторика, а також польська, російська, латинь, грецька, німецька та французька мови.

У 1830–1837 рр. у Житомирському училищі, а потім гімназії викладав відомий письменник та перекладач, випускник Віленського університету Ігнацій Головінський (1807–1855), згодом професор Київського університету, а потім — ректор Духовної академії у Санкт-Петербурзі.

У 1833 р. до гімназії мав бажання влаштуватись на службу Микола Васильович Гоголь (1809–1852), про що свідчать його листи Василя Васильовича Тарновського (1810–1866), який після закінчення Ніжинській гімназії та Московського університету був викладачем у Волинський гімназії у Житомирі.

Серед житомирських викладачів російської мови та літератури були В. Ромашев, після нього — випускник Московського університету О. Грязнов, слов’янські мови, історію російської літератури, риторику та поезію викладав Василь Стефанович Лапідевський.

Поширенню літературних знань у стінах гімназії сприяв Максиміліан Якубович (1785–1853), який з 1842 р. жив у Житомирі, а свого часу викладав у Кременецькому ліцеї латинську мову й літературу, після закриття якого був професором Київського, а затим Московського університетів, де читав курси класичної філології, історії грецької та римської літератур.

Вчителем словесності служив І. Я. Сорокін, кандидат історико-філологічного факультету св. Володимира.

У 1906–1908 рр. російську словесність у гімназії викладав Павло Якович Корольов (1877–1929), батько майбутнього конструктора космічних кораблів Сергія Павловича Корольова.

Протягом всього часу існування у гімназії 1833–1919 рр. викладались російська словесність та давня класична література.

Гоноровими кураторами Житомирської гімназії були: повітовий маршалок, голова совісного суду Владислав Божидар Подхороденський (пом. бл. 1862) та у 1856–1860 рр. видатний письменник та громадський діяч Юзеф Ігнацій Крашевський (1812–1887).

У 1863 р. гімназія переїхала у ново побудований будинок по вулиці Велика Бердичівська (тепер Центральний корпус ЖДУ ім. І. Франка).

Житомирська гімназія 1865 р. отримала статус класичної і мала 8 класів та один підготовчий.

Серед відомих випускників Житомирської гімназії були літератори та письменники:

• Аполон Наленч–Коженьовський (1820 — 1869), автор «Dla miłego grosza: komedia w 3 aktach» (Warszawa, 1859) та «Komedja: dramat w 3 aktach» (Wilno, 1856).
• Тадуш Бобровский (1829 — 1894), автор «Pamiętnikі» (Lwów, 1900).
• Фортунат Новіцький (1830 — 1885), автор «Wołyń i jego mieszkańce w r. 1863: krótkie opisanie gubernii Wołyńskiej pod względem jeogragicznym i statystycznym» (Drezno, 1870).
• Леонард Совінський (1831 — 1887) — випускник гімназії 1846 р., автор «Widziadła» (Kijów, 1859), «Fragment powieści» (Lwów, 1869), «Satyra» (Kraków, 1871), «Na Ukrainie: tragedya w pięciu aktach z prologiem i epilogiem» (Poznań, 1873), двотомного збірника «Poezye» (Poznań, 1875), п’ятитомної «Rys dziejów literatury polskiej» (Wilno, 1874 — 1878), «O zmroku» (Warszawa, 1885), трьохтомних «Na rozstajnych drogach: powieść współczesna» (Warszawa, 1886). Крім цього Л. Совінський був першим дослідником та перекладачем на польську мову творів Т. Шевченка «Taras Szewczenko: studium» (Wilno, 1861), «Najemnica» (Lwów, 1869), «Hajdamacy» (Lwów, 1883), а також спогадів «Wspomnienia szkolne i uniwersyteckie» (Warszawa, 1961), в яких особливе місце приділено Житомирський гімназії.
• Вацлав Ласоцький (1837 — 1921), випускник 1854 року, автор «Wspomnienia z mojego życia» (Kraków, 1934).
• Мар’ян Дубецький (1838 — 1926), який закінчив гімназію у 1856 р., автор «Młodzież polska w Uniwersytecie Kijowskim przed r. 1863» (Kijów, 1909), «Na Kresach i za Kresami. wspomnienia i szkice», (Kijów, 1914), «Historya literatury polskiej na tle dziejów narodu skreślona» (Warszawa, 1888).

У Житомирському повітовому училищі навчались майбутній літератор Ян Дроздовський (1766 — після 1830), письменник та суспільний діяч Густав Олізар (1798 — 1865) та російський письменник Нестор Васильович Кукольник (1809 — 1868).

• Антоні Креховецький (1838 — 1898), вихованець Житомирської прогімназії, викладач історії у Житомирської духовної семінарії, автор «Chrystianizm w stosunku do rodziny i kobiety» (Lwów, 1872), «Errata historii co do papiestwa w kolei wszystkich wieków» (Lwów, 1873) та ін. Крім літератури з теологічних проблем, вчений займався проблемами історії літератури і літературної критики. Він зібрав та проаналізував творчий спадок М. Грабовського «Wiadomość o życiu i pismach Michała Grabowskiego» (Kraków, 1868), «Słuchaj Izraelu. Mowa nad grobem Seweryna Goszczyńskiego 28.II.1876» (Lwów, 1876), «Przemówienie na żałobnym nabożeństwie dn. 15.III.1876... odbytym za duszę śp. Goszczyńskiego» (Lwów, 1876), «O charakterze polsko-słowiańskije poezii» (1887).
• Адам Креховецький (1850 — 1919) — письменник, драматург, критик, з 1883 р. головний редактор «Львівської газети» («Gazeta Lwowska»), закінчив Житомирську гімназію, вчився у Львівському, потім у Київському університеті, жив у Львові. Автор повістей «Veto!» (Kraków, 1889), «Najmłodsi» (Warszawa, 1893), «Jestem» (Warszawa, 1894), «Kres» (Warszawa, 1894), «Rdza» (Warszawa, 1897), «Amen» (Warszawa, 1911) та ін.
• Володимир Висоцький (1846 — 1894), автор написаної у Коростишеві поеми «Las» (Kijów, 1885.), а також «Oksana» (Kijów, 1891.), фрашки «Wszyscy za jednego» (Kijów, 1883), балад «Zaklęta łza» (Kijów, 1885.) та «Bocian» (Kijów, 1894), слів до пісні «Ukraino, Ukraino, Boża ty dziecino» на музику Владислава Заремби та ін.
• Николай Павлович Дашкевич (1852 — 1908), літературознавець, історик, фольклорист, член-кореспондент та дійсний член Імператорської Академії Наук, багаторічний голова Історичного товариства Нестора-літописця у Києві, Наукового товариства ім. Т. Шевченка.
• Володимир Галактіонович Короленко (1853 — 1921), автор творів на волинську тематику «Слепой музикант» (1886), «В дурном обществе» (1885), «История моего современника» (1905 — 1921).
• Аким Львович Волынский (1861 — 1926), літературний критик, публіцист, автор «Леонардо да Винчи» (1900), «Ф. М. Достоевский» (1906), «Книга ликований. Азбука классического танца» (1925), збірників статей «Русские критики» (1896) та «Борьба за идеализм» (1900).
• Михаил Иванович Ростовцев (1870 — 1952), історик античності, автор «Античная декоративная живопись на юге России» (1914), «Скифия и Боспор» (1925), «Эллинистическо-римский архитектурный пейзаж» (СПб, 1908), «Dura-Europos and its art» (Oxford, 1938).
• Андрій Васильович Задонский (1893 — 1941) автор біографичного роману «Ступени» (1928), збірника оповідань «Зоин роман» (1930), роману «Ми и ее танцор» (1931).

Проблемами освіти у Житомирської гімназії опікувались:

• Микола Іванович Пірогов (1810 — 1881), видатний хірург та педагог, попечитель Київського навчального округу в статті «Правила о проступках и наказаниях учеников гимназий киевского учебного округа» (1859) поставив ряд проблем щодо гімназійного виховання.
• Микола Олексійович Добролюбов (1836 — 1861), російський критик у статті «Всероссийские иллюзии, разрушаемые розгами» (1860) порушив ряд освітніх проблем на Правобережжі.

21–26 жовтня 1910 р. на базі Житомирської першої чоловічої гімназії відбувся семінар з проблем російської філології професора Володимира Миколайовича Перетца (1870 — 1935).

17 вересня 1917 р. матеріально-технічній базі 1-ої чоловічої гімназії розгорнув свою освітянську діяльність Волинський народний університет, в якому працювала філологічна кафедра.

25 січня 1918 р. губернська шкільна рада відкрила дворічні педагогічні курси для підготовки учителів вищих початкових шкіл, серед обов’язкових предметів були українська мова та література, у тому числі — зарубіжна.

26 січня 1919 р. — законом УНР, було затверджено заснування в Житомирі Учительського інституту, в складі якого була кафедра літератури. Цього ж року на другий курс інституту було зараховано Бориса Тена (М. Хомичевського) (1897–1983).

16 жовтня 1919 р. відбулось відкриття Житомирського педагогічного інституту з цикловою комісією з гуманітарних предметів, куди входили російська, українська і зарубіжна літератури, а у 1929 р. — словесно-історичним відділом, який пізніше називався мовно-літературним, історико-філологічним, філологічним факультетом, Навчально-науковим інститутом філології та журналістики тощо. Головою педради було призначено випускника словесного відділення Петербурзької духовної академії Петра Никаноровича Абрамовича (1881 — після 1931); товаришем (заступником) голови було призначено Євгена Семеновича Бражникова (1885 — після 1933), викладача історії російської літератури; викладачем історії української та всесвітньої літератури — Євгена Олександровича Ненадкевича (1882–1966), у подальшому історію всесвітньої літератури викладав також Володимир Якович Гнатюк (1893–1952), доктор філологічних наук, професор, який у 1929-1931 роках завідував кафедрою загальної літератури.

Згадуючи про наукову роботу викладачів кафедри, варто зазначити, що її започаткував один з перших викладачів української літератури у щойно створеному інституті — Євген Ненадкевич. Про його наукову й педагогічну діяльність, як і про тернистий життєвий шлях, розповів пізніше В. В. Білобровець — викладач кафедри української літератури (дід якого був добрим товаришем Є. Ненадкевича) — у статті «Євген Олександрович Ненадкевич» (журнал «Волинь-Житомирщина», 1997 р., № 1, с. 17-25).

Уже в 1926 році вийшло два томи «Записок Волинського інституту імені Івана Франка», в яких видрукували свої статті викладачі-філологи Є. О. Ненадкевич, П. Абрамович, В. Скороход, І. Поповська та студенти факультету. Широку зацікавленість викликала наукова стаття Є. Ненадкевича «Франко і проблеми читачівства», а також етнографічні записки П. Абрамовича, в яких йшлося про історію становлення інституту.

Під науковим керівництвом Є. Ненадкевича активно працював літературний гурток, члени якого вивчали твори Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, студіювали літературний процес тих років та проблеми української і зарубіжної літератур.

Російську та всесвітню літературу на філологічному факультеті у передвоєнні роки викладали Борис Михайлович Малевич та Олексій Олексійович Ришков — викладачі російської літератури з 1919 р.

Працювали в інституті пізніше протизаконно репресовані викладачі: Анатолій Полікарпович Супрунович (1900–1937) — лектор російської літератури; Василь Пилипович Гоца (1885–1937) — ректор інституту у 1928–1933 рр., вчився у Віденському університеті, випускник філологічного факультету Львівського університету; Василь Карпович Омельченко (1905–1937) — лектор, в. о. доцента, викладач української та всесвітньої літератури. І. В. Юрченко — викладач літератури у 1938 р.; Олексій Олексійович Шишков; І. Я. Харкевич та Романівська — лектори мовно-літературного відділу у 1939 р.; Є. В. Волотовський — викладач світової та античної літератури, у 1937–1938 р. декан мовно-літературного факультету; Лев Ізраїльович Ланда (1886 — після 1957) — доцент, читав курс зарубіжної літератури; Фейфель Овсійович Шамес (1901–1972) — викладач російської і єврейської мови та літератури, професор, декан мовно-літературного факультету.

У довоєнний період працював в ІНО Василь Григорович Кравченко (1862–1945) — відомий вчений-етнограф, письменник, професор, завідувач бібліотеки (1921 — 1924), автор: Из народных рассказов о проклятых детях // Киевская старина. — 1899. Т. 26. — С. 772–774; Над морем. Оповідання // Літературно-науковий вісник. — 1909. — кн. 4; Буденне життя (психологічні малюнки). Оповідання. — Львів, 1902. — 301 с. та ін.

У січні 1944 р. було відновлено роботу кафедр російської та зарубіжної літератури в складі мовно-літературного та історичного факультетів ЖДПІ ім. Івана Франка за адресою Пушкінська, 38, де інститут знаходився протягом 11 років.

У післявоєнні роки окремим підрозділом була кафедра російської літератури. У 1944–1947 роках її очолював ст. викладач Лосєв Семен Іларіонович, 1947–1948 р.р. — Радчук Павленко Сергій Трифонович.

В наказах по інституту 1944 року згадується лише одне ім’я викладача української літератури з погодинною оплатою — Дмитра Андрійовича Коломійця, старшого викладача без вченого ступеня, якого з 1 березня 1945 року було призначено завідувачем кафедри української літератури. Можна зробити висновок, що новий відлік своєї діяльності кафедра української літератури розпочала з цієї дати. Вона стала повноцінним структурним підрозділом колишнього філологічного факультету, а тепер Навчально-наукового інституту філології та журналістики.

У грудні 1946 року на посаду завідувача кафедри української літератури було призначено Півторадні Василя Ілліча, який очолював її до 1950 року (вийшов на пенсію у червні 1974 р.). Змінив його на цій посаді кандидат філологічних наук Маркушевський Петро Трохимович. Посередині 1948–1949 року була зарахована до складу кафедри української літератури Тетяна Львівна Гурвич (1897 р.н.), яка мала довантаження на кафедрі російської літератури).

Кафедру російської літератури у 1954–1956 та 1982–1987 роках очолював Кисельов Григорій Касьянович, кандидат філологічних наук, доцент.

З першого вересня 1954 року відбулося об’єднання і перейменування. Так на деякий час утворилась нова кафедра з назвою кафедра української та зарубіжної літератури і здійснювала освітню діяльність у такому складі:

• Маркушевський Петро Трохимович — зав. кафедри, канд. філол. наук
• Маркушевська Раїса Филимонівна — ст. викладач
• Ісаченко Ганна І. — ст. викладач
• Стебун Ілля Ісакович — доцент, канд. філол. наук
• Щуренко Марія Карпівна — асистент
• Шанюк Іван Іванович ст. викладач
• Кошелева Євдокія Опанасівна — ст. викладач
• Ривкіс Я. Ф. — доцент, канд. філол. наук
• Венгеров Леонід Маркович — ст. викладач, канд. філол. наук

Через рік, у 1955 році освітню компоненту «зарубіжна література» було приєднано до російської і надалі на факультеті функціонувало 2 кафедри літератури — української літератури та російської і зарубіжної літератури.

У 1955–1956 н. р. на кафедру української літератури асистентом був зарахований Пивоварський Леонід Тимофійович. Доцент Стебун І. І. у 1962 році захистив докторську дисертацію і працював на посаді виконуючого обов’язки професора. У 1965 році він звільнився з роботи.

У наступні роки завідувачами кафедри української літератури були кандидати філологічних наук І. І. Шанюк (1955–1956 роки), М. К. Щуренко (1957–1960 роки), О. О. Бойко (1960–1965 роки).

Завідувачем кафедри російської та зарубіжної літератури в 1960–1971 роках був Сербін Павло Карпович, кандидат філологічних наук, професор, 1971-1981 рр. знову С. Т. Радчук-Павленко.

З 1965 року кафедрою української літератури завідував Пінчук Степан Петрович, кандидат філологічних наук, який відчув на собі ідеологічний тиск тоталітарної радянської системи, — він був звільнений з цієї посади у грудні 1973 р. за «...серйозні методологічні помилки та націоналістичні збочення...» в докторській дисертації на тему «Слово о полку Ігоревім» і українська література ХІХ–ХХ століть», яку С. П. Пінчук захистив у січні 1972 р., (з секретної інформації Відділу науки і учбових закладів ЦК КПРС України). Відповідна комісія стверджувала, що в «...дисертації по суті протягується буржуазно-націоналістична концепція приналежності „Слова о полку Ігоревім“ виключно українській національній культурі, повністю ігноруються взаємозв’язки і взаємовпливи української літератури із російською і білоруською». Постраждав від цього рішення і ректор інституту І. Ф. Осляк, який, «...виявивши ідейну незрілість і політичну короткозорість, дав захвалювальний відгук на дисертацію С. П. Пінчука...» (28 серпня 1973 р., секретно). Ректора Житомирського державного педагогічного інституту ім. Івана Франка (з 1958 року), кандидата філологічних наук, який працював на кафедрі української літератури погодинно, було звільнено з посади ректора і призначено на посаду доцента кафедри української літератури (наказ № 260 від 1 жовтня 1973 року). А 27 грудня 1973 року був звільнений з посади доцента кафедри Пінчук С. П. (у 1972 р. — 1973 р. він працював на посаді виконуючого обов’язки професора).

У 1970 р. звільнився з роботи доцент Бойко О. О., і прийшли на кафедру доценти Півторадні Василь Ілліч, Пультер Станіслав Олександрович (пізніше став деканом філологічного факультету), Ричков Василь Семенович. У 1975 р. на посаду асистента було залишено випускника 1975 року Білоуса Петра Васильовича, в майбутньому — доктора філологічних наук, професора, відомого в Україні, і не тільки, медієвіста, літературознавця, автора понад 250 наукових публікацій, серед яких монографії, навчальні посібники, статті (залишив роботу в університеті у червні 2020 р.). З вересня 1977 по 2016 рік на кафедрі працювала кандидат філологічних наук Чайковська Ванда Тадеушівна, яка своєю любов’ю до України, вірою в непоборність душі українського народу сприяла формуванню у студентів почуття самоідентичності, гордості за минуле і віри в майбутнє України.

У період кінця 70-х — початку 2000-х років завідувачами кафедри були: Пивоварський Леонід Тимофійович, Монастирецький Леонід Семенович, Чайковська Ванда Тадеушівна, Білоус Петро Васильович.

З моменту проголошення незалежності України значно збільшився кількісний склад студентів українського відділу. Відповідно виникла потреба у збільшенні кількості викладачів. На межі століть викладацький склад кафедри української літератури розширився за рахунок випускників факультету. Прийшли працювати на кафедру Грибан Микола Петрович, Білобровець Володимир Володимирович. Багато років на кафедрі працював Заслужений артист України Володимир Федорович Шинкарук. Давно уже стали кандидатами філологічних наук, доцентами Франчук Марина Валеріївна, Чернюк Сніжана Леонідівна, Башманівський Валерій Іванович, Горбань Анфіса Василівна.

Важливим моментом в історії кафедри є відкриття у 1999 році аспірантури, де кандидатські дисертації змогли підготувати і успішно захистити уже два з половиною десятки аспірантів і здобувачів, а з 2012 року у докторантурі при кафедрі було підготовлено 2 докторські дисертації: 2015 року стали докторами філологічних наук колишні випускниці Левченко Галина Дмитрівна (залишила університет у 2020 р.) та Юрчук Олена Олександрівна.

2010 року, врахувавши розширений діапазон своїх навчально-наукових досліджень, кафедра української літератури змінила свою назву на кафедра українського літературознавства та компаративістики. Керували кафедрою у ці роки кандидати філологічних наук, доценти Чернюк Сніжана Леонідівна, Башманівський Валерій Іванович, а з 2011 року — к. ф. н. Юрчук Олена Олександрівна (д. ф. н. з 2015 р.).

У 2008 р. кафедра російської та зарубіжної літератури отримала назву теорії та історії світової літератури.

2011 року в ННІ філології та журналістики відбувся розподіл кафедри теорії та історії світової літератури (назва з 2008 р.) між патерною та новоорганізованою кафедрою романо-германських літератур та літературознавства в Інституті іноземної філології ЖДУ ім. І. Франка. Туди перейшли працювати доктор філологічних наук Чирков Олександр Семенович, ст. викладачі Тименко Тамара Григорівна, Закалюжний Леонід Володимирович та аспірант Ліпісівіцький Микола Леонідович, через рік до них приєдналась професор Астрахан Наталія Іванівна. В ННІ філології та журналістики залишився невеликий колектив викладачів російської та зарубіжної літератур. Доценти Бондаренко Галина Федорівна, Євченко Наталія Володимирівна, Ржевська Зоя Михайлівна, Соболевська Галина Іванівна через кілька років залишили університет, бо вийшли на заслужений відпочинок (2016), а професор Єршов Володимир Олегович, доктор філологічних наук, завідувач кафедри теорії та історії світової літератури (з 2012 р. до моменту її наступного розподілу у 2017 р.), викладачі Білявська Вікторія Сергіївна (к. ф. н. з 2017 р., Рудюк Ольга Вікторівна (к. ф. н. з 2018) та Ячменьова Марія у 2017 р. перейшли працювати на кафедру дидактичної лінгвістики та літературознавства.

І тільки 2020 року, коли освітню компоненту «зарубіжна література» було приєднано до кафедри українського літературознавства та компаративістики, всі літературознавчі дисципліни у Навчально-науковому інституті філології та журналістики стали викладатись одним структурним підрозділом, який і отримав назву — кафедра української та зарубіжної літератур. На кафедру прийшли працювати Вікторія Сергіївна Білявська та Башманівська Любов Андріївна.

З 1 вересня 2021 року вище названа кафедра була ліквідована, а замість неї, створена була кафедра української та зарубіжної літератур і методик їх навчання (після передачі кафедрі методичної складової). На кафедру перейшов працювати Усатий Андрій В’ячеславович, який разом із Башманівською Л. А. забезпечують викладання методичних дисциплін.

Завідує кафедрою доктор філологічних наук, доцент Юрчук Олена Олександрівна.

Лаборантами кафедри (українського відділу) у різні роки працювали: Нікітіна Олена Петрівна, Федорук Зоя Оксентіївна, Дмитрук Катерина Яківна, Згурська Людмила Борисівна, Масловська Марія Володимирівна, Лотоцька Світлана Василівна; на російському — Кац Зінаїда Миколаївна, Музика Тамара Станіславівна, Заліщук Ольга Григорівна, Вишневецька Ірина, Кацемба Юліана, Білявська Вікторія Сергіївна, Бондарчук Олеся Михайлівна, Рудюк Ольга Вікторівна.